Цитати про патріотизм

На жаль, в плані популяризації своїх героїв Україна суттєво відстає. Наприклад, дуже мало фільмів про видатних українців. Я знаю, що Держкіно потроху виділяє кошти на хороші проекти, але цього мало. Повинно бути як у Голлівуді, розумієте? Масштабно! Ось я, наприклад, дуже чекаю крутий фільм про життя Тараса Шевченка. Я дійсно хочу такий фільм, тому що обожнюю біографічні стрічки – це мій улюблений жанр. Однак цього Україні зараз дуже не вистачає.

Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною… Нехай зневага і зло людське круг мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так. Я України син, України…

Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.

Хоч греблі гати, хоч мости мости, вода прорветься: ні порадою, ні силою не переможеш нашого товариства. Лучче пливи, куди вода несе...

Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовість допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою.

Ми усі — вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я — свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, — ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити.

Патріот - це той, що кричить голосніше за всіх, не знаючи через що власне крик.

Якби не Майдан, ніколи б не дізналась. що в світі так багато справжніх людей.

В Україні хоч яку створюй партію, — у висліді буде КПРС.

Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори — Все покину, і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога.

Я краще помру на власних умовах, ніж житиму за їхніми правилами.

Не ридать, а здобувать!

Ні один зі всіх президентів України і ні один з депутатів, які просиджували штани і крали в нас бабки, ніхто не зробив нічого, ні грама, щоб тої війни не було… Парадокс в тому, що ніхто не хотів лишитись героєм в Україні. Запиши своє ім’я в історію, щоб твоїм внукам казали: «Боже, який в тебе був дід-прадід!» Зроби хоть щось! — Ніхто ніфіга. Руїна. Українці завжди вміють вибрати якогось такого, щоб спочатку з вазеліном, а потім вже й без вазеліна. Ми вибираєм такого, щоб «пожестче». Садо-мазохізм такий в генах.

Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця.

Прикро, що ми можемо забезпечити мир лише шляхом підготовки до війни.

Звання та титули придумані для тих, чиї заслуги перед країною безперечні, але народові цієї країни невідомі.

Багато в чому винна влада. І в іншому теж.

Треба бути вдячними всім українцям, які представляють нашу країну на міжнародній арені! І не важливо, чи це учасники Євробачення або наші спортсмени на Олімпійських іграх, не важливо, які місця вони займають. Мені хочеться більше бачити цих людей, хочу, щоб їх іменами наша країна пишалася. Постійно їх згадувала й не соромилися показувати. Тому що ці люди – приклад, насамперед, для дітей. Підростаючому поколінню українців важливо бачити, що вони живуть в крутий країні з крутими людьми: чемпіонами, видатними співаками та артистами і т. д. Це заохочує і мотивує!

Народ не хотітиме чтива про війну побутово - описового. Народу треба його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шлях і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б і на десять колін.

Прозріння двох для цілої держави — ніщо.

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.

Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить.

Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.

Чистий, незаплямлений крутійствами й компромісами зі злом український націоналізм вийде переможцем з важкого, але величного змагання проти сатанічної большевицької Москви. Він переможе, бо в ньому велика Правда української нації, згідно з Божими законами, життя народів і людей у свободі й справедливості.

Казати собі, що все покінчено, що "comedia finita", я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…

Я би хотів сказати всім нашим політикам, що я іх просто зневажаю і хочу, щоби вони або їхні потомки обов’язково відчули на своїй шкірі то, що відчувають мами тих пацанів, які не вернулися додому. І просто щоб вони знали, що кров тих хлопців — то є на ваших руках.

Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.

Ті, хто робить мирну революцію неможливою, роблять насильницьку революцію неминучою.

Революції ніколи не полегшували тягар тиранії; вони лише перекладали цей тягар з одного плеча на інше.

Це моя патріотична позиція: якщо нас не бачать, треба зробити все, щоб побачили. Будьте кращими!

Множество маленьких сірих людей поступово і методично послідовно переконували мене, що я — ошибающийся. І що головне, на що я здатний, се ріжні наказуємі помилки. З великим трудом я піддавсь їх обробці. Вони возненавиділи мене, бо більшість з них була не руська, й не вкраїнська. Їх влада мусила ненавидіти мою владу художню. І, очевидно, в кінці я здався, бо я думаю тепер теж ідеями. У мене їх багато. І всі вони прекрасні й високі і живуть вони в мені як в «Правді», «Известиях». Тільки образи покинули мене. Одвернулись од мене мої улюблені, рідні, дорогі. І я ходжу з важкою від дум головою, і часом страх мене проймає і скорботи охоплюють душу — ангели покидають мене, а вороги кругом, аж темно.

Я ніколи не дозволяв собі думати, що в Україні є п'ята колона. Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймні ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер тебе просто готові знищити: "Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!" Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються – чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет

Малоросійські простолюдини на питання „звідки ви?“ будуть відповідати „з такої-то губернії“; але на питання „Хто ви? Який народ?“ не знайдуть іншої відповіді, як тільки: „Люде, так собі народ та й годі“. „Ви русскіє? — Ні. — Хохли? — Якії ж ми хохли? (Хохол — слово лайливе, і вони його відкидають). — Малоросіяни? — Що то за маросияне? Нам його й вимовить трудно“ (Малоросіянин — слово книжне і вони його не знають). Словом, земляки наші, даючи називати себе Руссю, Черкасами, чим завгодно, самі себе називають тільки людьми і не присвоюють собі ніякого власного імені…

Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла...

…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів — безоглядність; супроти громади — усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації — щирість, не плазунство, а критика — для добра Організації, а не особистих амбіцій…

Я дуже багато їжджу по країні. І настільки багато толкових, розумних, інтелігентних людей є в народі, а нами чомусь мають керувати хами, грабіжники, злодії, бандити. Чому воно так є? Напевно, що ми самі в тому винні.

Ідеї українського націоналізму й героїчні подвиги революційної боротьби розбуджують глибоко приспані, сковані большевицькими дибами енергію і найвищі вартості козацьких нащадків.

Нація проявляється не тільки в людях, яким вона дає життя, але і в тому, яким людям вона віддає почесті, яких людей вона пам'ятає.

Не можна всіх людей мішати в одну купу. От ми живемо в Києві, але це не означає, що тут усі патріоти. І в Криму, і навіть в Москві є люди, які вболівають за Україну. І я особисто знаю таких людей. Але вони бояться. І для людини це нормально – боятися за своє життя. Боятися сісти у в'язницю, залишити свою родину без їжі, дітей - без можливості продовжувати освіту.

Ми перший народ у світі, перший, і кращий, і достойніший.

А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Відродження духу народного в діяльності невеликої верхньої верстви залежить від близькості цієї верстви до маси й любові до неї.

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!

Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.

Всі патріоти-українці хочуть мати відкриту візу на всякий випадок. Я рахую, що зараз більша проблема є не війна, а то, шо більша частина українців не здає собі справу в тому, шо війна йде — і війна в їхній країні. То далеко, то до нас не дійде — така поширена думка.

В нас тепер є один основний принцип, одна головна мета — Суверенна Соборна Українська Держава. До неї йдемо неухильно. А шлях наш — це шлях революційної визвольної боротьби. Він у нас єдиний тому, що він єдино певний, і єдино можливий.

Не питайте, що ваша країна може зробити для вас, запитайте - що ви можете зробити для країни.

Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу.

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

Святе слово – рідна мати; Єсть іще святиня, Вища, Богові миліша – Рідная Вкраїна.

Зажурилась Україна — така її доля!

Наше громадянство дезорієнтоване, поділене на ріжні табори, зневірене дотеперішніми невдачами, є дуже доброю почвою для всякого роду авантюризмів…

Той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити. (про путіна)

Внутрішньо-українська політика Організації Українських Націоналістів є і завжди мусить бути визвольницькою, а не партійною. Тобто, вона змагає до формування такого внутрішньо-українського життя, до створення такого укладу і взаємовідношення українських сил, які за всякої ситуації найкорисніші для визвольних змагань, а не тільки для скріплення позицій самої ОУН.

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, - це Україна (...) Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабкодухим і запроданцям, як не у нас?

Воскреснеш, нене, встанеш з домовини... Тебе я словом правди привітаю, І розіллється слава України По всій вселенній, од краю до краю.

Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.

Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення.

Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару, тримати в якомусь периметрі.

Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Самостійної Соборної Української держави. Передумовою для відновлення самостійного державного життя є знищення на Українських Землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіялізм і протиставляться самостійницьким змаганням.

Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?!

Батьківщина - все!

Їсте, п'єте, спите і любите Вкраїну... Як не любить її, безсудницю, коли за те, за те одно, що вміли гнути спину перед ледачими людьми, як і самі, діди, батьки та й ви з синками та дочками постали значними людьми або й панками!

Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі…

Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.

Усі ці вишиванки на машинах, жовто-блакитні паркани, пофарбовані по іржі... Ці люди дотримуються якоїсь своєрідної естетики. Бо якщо ти робиш надовго – то малюй під лінійку, очисти від іржі... Я б не хотів, щоб в моїй країні були такі паркани або зупинки, на яких "Слава Україні" косо-криво написано. Ось така й країна, у принципі, як ті написи.

Імперіялізм російського народу – це явище історичного порядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті залишається незмінним.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи короткозорість нашу, чи випадкові часом ознаки наших геройств, а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.

Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову!

Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать.

У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.

То є біда нашого народу, що ми є "тєрпіли".

Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіалізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український.

Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках.