Цитати та вислови Олени Пчілки

Олена Пчілка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач, з дому Драгоманова; 17 (29) червня 1849 (на могильній плиті вказана дата 17.07.1849), Гадяч, Полтавська губернія — 4 жовтня 1930, Київ) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, член-кореспондентка Всеукраїнської академії наук (1925).

Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика. У родині було шестеро дітей, найвідомішими з яких стали саме Олена Пчілка та Михайло Драгоманов.Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості.

У 1866 р. закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат, жила у брата Михайла Петровича Драгоманова – згодом відомого вченого-історика, літературного критика, фольклориста і громадського діяча. Під впливом брата формувався світогляд Ольги Драгоманової. У 19 років вона побралася з чернігівцем Петром Антоновичем Косачем, недавнім студентом-правником Київського університету і приятелем її брата.

Влітку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А.Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка.Всього два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів. Ольга Петрівна була для них чудовим педагогом-наставником, дала їм різнобічні знання, багато зробила для розвитку їх здібностей. Та не тільки сімейними клопотами жила Ольга Петрівна. Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 р. вийшла друком у Києві її книжка „Український народний орнамент”, яка принесла Олені Пчілці славу першого на Україні знавця цього виду народного мистецтва.

У 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова "Українським дітям", видала своїм коштом "Співомовки" С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі "Зоря", перша збірка поезій "Думки-мережанки" (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львовіальманах "Перший Вінок".

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу "Рідний Край" з додатком "Молода Україна" (1908—1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

Вона активно звеличувала і пропагувала рідне слово, українське мистецтво, народну творчість. Вбачаючи своє покликання у просвітницько-виховній роботі, виявила себе і як талановита дитяча письменниця, автор книг для молодших читачів: „Зелений Гай. Віршики й казки з малюнками для дітей” (1914 р.), „Байки. Для сім’ї та школи” (1918 р.), "Дві п’єски для дитячого театру” (1919 р.) та ін.

Олена Пчілка брала активну участь у культурно-громадській діяльності: співзасновниця літературного гуртка „Плеяда”, член київської „Просвіти”, „Литературно-аристократического общества”, засновниця і член правління „Українського клубу” та клубу „Родина”. У 1903 р. на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві всупереч офіційній забороні Олена Пчілка виголосила свій виступ українською мовою. 1905 р. у складі депутації (І. Шраг, М. Дмитрієв, В. Науменко) домагалась перед російським урядом скасування заборони на українське слово. За підписами Лесі Українки, М. Лисенка, П. Житецького та Олени Пчілки була надіслана заява міністрові освіти з вимогою навчання рідною мовою.

Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), Лесі Українки (1913 р.). Олена Пчілка переїхала до Гадяча (1913 р.), згодом в Могилів-Подільський (1920 р.). У 1924 р. повернулася до Києва, де їй було запропоновано роботу в Академії Наук, обрано членом-кореспондентом Української Академії Наук. Працюючи в Історично-філологічному відділі УАН, вона займалася етнографічними розвідками, писала спогади. 1927 р. у м. Києві вийшло 5-е, останнє прижиттєве, видання альбому Олени Пчілки „Українські узори”, а 1930 р. у м. Харкові видано збірку „Оповідання” з її автобіографією.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.