Цитати та вислови Олени Пчілки

Олена Пчілка

Олена Пчілка

Українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, член-кореспондентка Всеукраїнської академії наук (1925)

Олена Пчілка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач, з дому Драгоманова; 17 (29) червня 1849 (на могильній плиті вказана дата 17.07.1849), Гадяч, Полтавська губернія — 4 жовтня 1930, Київ) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, член-кореспондентка Всеукраїнської академії наук (1925).

Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика. У родині було шестеро дітей, найвідомішими з яких стали саме Олена Пчілка та Михайло Драгоманов.Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості.

У 1866 р. закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат, жила у брата Михайла Петровича Драгоманова – згодом відомого вченого-історика, літературного критика, фольклориста і громадського діяча. Під впливом брата формувався світогляд Ольги Драгоманової. У 19 років вона побралася з чернігівцем Петром Антоновичем Косачем, недавнім студентом-правником Київського університету і приятелем її брата.

Влітку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А.Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка.Всього два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів. Ольга Петрівна була для них чудовим педагогом-наставником, дала їм різнобічні знання, багато зробила для розвитку їх здібностей. Та не тільки сімейними клопотами жила Ольга Петрівна. Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 р. вийшла друком у Києві її книжка „Український народний орнамент”, яка принесла Олені Пчілці славу першого на Україні знавця цього виду народного мистецтва.

У 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова "Українським дітям", видала своїм коштом "Співомовки" С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі "Зоря", перша збірка поезій "Думки-мережанки" (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львовіальманах "Перший Вінок".

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу "Рідний Край" з додатком "Молода Україна" (1908—1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

Вона активно звеличувала і пропагувала рідне слово, українське мистецтво, народну творчість. Вбачаючи своє покликання у просвітницько-виховній роботі, виявила себе і як талановита дитяча письменниця, автор книг для молодших читачів: „Зелений Гай. Віршики й казки з малюнками для дітей” (1914 р.), „Байки. Для сім’ї та школи” (1918 р.), "Дві п’єски для дитячого театру” (1919 р.) та ін.

Олена Пчілка брала активну участь у культурно-громадській діяльності: співзасновниця літературного гуртка „Плеяда”, член київської „Просвіти”, „Литературно-аристократического общества”, засновниця і член правління „Українського клубу” та клубу „Родина”. У 1903 р. на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві всупереч офіційній забороні Олена Пчілка виголосила свій виступ українською мовою. 1905 р. у складі депутації (І. Шраг, М. Дмитрієв, В. Науменко) домагалась перед російським урядом скасування заборони на українське слово. За підписами Лесі Українки, М. Лисенка, П. Житецького та Олени Пчілки була надіслана заява міністрові освіти з вимогою навчання рідною мовою.

Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), Лесі Українки (1913 р.). Олена Пчілка переїхала до Гадяча (1913 р.), згодом в Могилів-Подільський (1920 р.). У 1924 р. повернулася до Києва, де їй було запропоновано роботу в Академії Наук, обрано членом-кореспондентом Української Академії Наук. Працюючи в Історично-філологічному відділі УАН, вона займалася етнографічними розвідками, писала спогади. 1927 р. у м. Києві вийшло 5-е, останнє прижиттєве, видання альбому Олени Пчілки „Українські узори”, а 1930 р. у м. Харкові видано збірку „Оповідання” з її автобіографією.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.

Цитати Олени Пчілки за категоріями:

Всі категоріїПро життяПро мовуПро патріотизмПро душуПро дітейПро надіюПро мудрістьПро війнуПро освітуПро свободуПро боротьбуПро революціюПро УкраїнуПро справедливістьПро думкиПро слово

Про мовуУкраїнаСлово Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка! ... тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українському часопису. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт!

МудрістьОсвітаДумкиСлово Слово - то мудрості промінь, слово - то думка людська.

ЖиттяНадіяНе мавши надії, не варто і жити, Не варто тим світом нудить!

Про мовуІ все ж таки – нове життя бере своє! Все ж таки та думка про законне право краєвої української мови, думка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі.

Про мовуТам, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, – а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю» (скажу власне – кую) собі ширшу мову.

Про мовуПатріотизмУкраїнаБагато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову.

ДушаПро дітейДитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей… У цю чисту дитячу душу треба ґрунтовно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких важко переоцінити.

Про мовуПатріотизмУкраїнаУкраїнська мова й, так би сказати, українська етнографія були нашою природженою течією. А полтавська людність в ті часи зберігала, звичайно, всі українські особливості ще значно краще, ніж тепер. Багато особливостей у мові, співі, убранні, в побиті, що їх уповні треба тепер пізнавати в книжках, — уся та «котляревщина», була тоді жива, свіжа.

УкраїнаВиростали ми під чином двох течій: української, простонародної і російської, панської. Українська течія – се було наше природнє оточення з найменших літ: се були наші няньки, вся наша двірська челядь і її діти, та й вся гадяцька й повітова людність, що мала взаємини з нашою сім'єю чи нашим двором.

Про дітейНадіяУкраїнаДіти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна!

ПатріотизмВійнаСвобода БоротьбаРеволюціяУкраїнаТам бій гримить. Там гине наша воля. Там треба рук, і зброї, і плечей. І що там варт чиясь окрема доля, той тихий зойк у безмірі ночей?..

ПатріотизмОсвітаУкраїнаСправедливістьОдно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерті українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні національні сили, має право вчитись у своїй національній школі.