Цитати та вислови Тараса Шевченка

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України. Академік Імператорської академії мистецтв

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині у сім’ї кріпаків. У Тараса було 2 брати і 4 сестри. Юний талант рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років.

Вже в дитинстві Тарас Шевченко проявив інтерес та здібності до малювання та поезії. У восьмирічному віці він вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана, де нишком і навчився грамоті. На 16 році його життя він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Через бажання мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання. Викладачем Шевченка, на протязі 1,5 року був портретист Ян Рустем, викладач Віленського університету.

У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з Ширяєвим — різних живописних справ майстром — щодо навчання Шевченка. У 1836 році Шевченко розписує театр у Петербурзі. У ШиряєваТарас міг змальовувати статуї в Літньому саду і відвідувати Ермітаж. Одного разу Шевченко, копіюючи на полотні чергову скульптуру, знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенком, який у свою чергу представив його К. Брюллову та В. Жуковському. Визнання обдарованості кріпосного Тараса Шевченка з боку видатних діячів російської культури відіграли вирішальну роль у справі викупу його з неволі. Навесні 1837 року К. Брюллов зайнявся справою викупу Шевченка. Написаний ним портрет В. Жуковського (1837-1838 рр.) був розіграний в лотерею, і за отримані кошти (2500 рублів) 25 квітня 1838 року Тарас отримав відпускну.

Одразу після визволення з неволі Тарас Шевченко пішов до Академії мистецтв. Там, продовживши вивчати живопис, він почав вивчати й твори різноманітних письменників. Під час навчання було видано першу збірку віршів – «Кобзар». В 1842 році з'явився уривок з п'єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою та поема «Слепая». У 1843 р. Шевченко завершив драму «Назар Стодоля», у 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла його поема «Гамалія».

Після закінчення в 1844 році Академії мистецтв письменник повертається в Україну, в Києві працює художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське» суспільство. Важкі картини національного і соціального гніту, які він побачив в Україні, пробудили гострий протест поета проти російського панування та кріпацтва. Саме тому національно-визвольними мотивами пронизана його поезія, що ввійшла до збірки «Три літа», зокрема поеми «Сон» (1844), «Єретик» (1845), «Кавказ» (1845). У поемі «Сон» зображена картина страхітливої експлуатації селянства, вона пронизана ненавистю до поміщиків, царизму. У «Кавказі» Шевченко показав криваву епопею завоювання російським царизмом своїх колоній, перетворення Росії в «тюрму народів». Ця поема, яку таємно розповсюджували у великій кількості рукописних екземплярів, вперше була надрукована лише у 1859 р. в Лейпцігу у збірці «Нові твори Пушкіна і Шевченка».

За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче. На засланні він створив багато віршів і поем («Княжна», 1847 р.; «Варнак», 1848 р.; «Марина», 1848 р.; «П. С.», 1848 р.), чудові зразки філософської, пейзажної і інтимної лірики.

Завдяки клопотанням віце-президента Академії мистецтв графа В. П. Толстого та його дружини, в 1857 році Тарас Шевченко повертається із заслання. Поет живе в Москві і Петербурзі. У 1859 році приїжджає в Україну, але перебуває під наглядом поліції, постійне проживання в Україну йому заборонене. Тому Шевченко повертається в столицю.

До цього часу здоров’я поета було підірване десятирічним засланням. Свій 47-й день народження письменник зустрічає тяжкохворим (водянка, проблеми з серцем, розлад печінки). Тарас Григорович помер 10 березня 1861 року в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Тарасовій горі (м. Канів).

Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, для українців всіх наступних поколінь «Великий Кобзар» став джерелом національної свідомості та символом України. Шевченко вважається основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Твори Шевченка перекладені багатьма мовами народів світу, його творчість мала великий вплив на розвиток культури західного та південного слов'янства. Твори поета знайшли свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами — в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії й багатьох інших країнах світу. Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета». На інтерактивній карті проєкту «Світ Шевченка» відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, музеї, навчальні заклади, театри, названі на його честь.

Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим.
Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають."
Ох діти! Діти! Діти! Велика Божа благодать!
Диво дивнеє на світі З тим серцем буває! Увечері цурається, Вранці забажає! Та так тяжко забажає, Що хоч на край світа Шукать піде…"
І Бог не знає, А може, й знає, та мовчить.
Боже! Боже! Даєш волю І розум на світі, Красу даєш, серце чисте… Та не даєш жити. Не даєш на рай веселий, На світ Твій великий, Надивитись, намолитись І заснуть навіки.
Кохайтеся ж, любітеся, як серденько знає.
А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У них народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди.
Встань же, Боже, суди землю І судей лукавих. На всім світі Твоя правда. І воля, і слава.
Ми віруєм Твоїй силі І духу живому. Встане правда! встане воля! І Тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки.
Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори — Все покину, і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога.
Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.
Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла...
Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!
Лучше любить і робить, аніж писать і го­ворить.
Зажурилась Україна — така її доля!
Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш..
Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.
Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі…
Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать.
Ми серцем голі догола!
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле.
Здається – кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…
Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить.
Не одцуравсь того слова, Що мати співала, Як малого повивала.
І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик…
А ти, моя Україно, Безталанна вдово..
В мене багато дечого нема, а часом і чис­тої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки.
Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.
Коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся.
Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!
Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями.
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!
Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє.
Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.