Цитати про патріотизм

Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі…

Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.

Усі ці вишиванки на машинах, жовто-блакитні паркани, пофарбовані по іржі... Ці люди дотримуються якоїсь своєрідної естетики. Бо якщо ти робиш надовго – то малюй під лінійку, очисти від іржі... Я б не хотів, щоб в моїй країні були такі паркани або зупинки, на яких "Слава Україні" косо-криво написано. Ось така й країна, у принципі, як ті написи.

Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Самостійної Соборної Української держави. Передумовою для відновлення самостійного державного життя є знищення на Українських Землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіялізм і протиставляться самостійницьким змаганням.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи короткозорість нашу, чи випадкові часом ознаки наших геройств, а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.

Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову!

Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать.

У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.

То є біда нашого народу, що ми є "тєрпіли".

Імперіялізм російського народу – це явище історичного порядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті залишається незмінним.

Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках.

Чи є на світі ще такі поля, такі пшениці, сади, таке небо?

Коли в нас заведеться добро, то й москалю буде лучче.

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле.

У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у Націю.

Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами – понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще "вишиватниками" називають. Начепив вишиванку – і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…

Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіалізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український.

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина.

Перевелись тепер лицарі в Січі: зерно висіялось за війну, а в кошу осталась сама полова.

Здається – кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…

Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ.

Я медичний лікар, лейтенант. Я стою на обліку, і якщо треба буде, звісно, піду! Навіть якщо доведеться варениками по танках кидати! Це моя країна. Це все одно, що будуть ґвалтувати мою жінку, а я буду стояти збоку та спостерігати.

Ми вважаємо російський народ за загарбника, тому не сміє бути притупленою гострота українського антиросійського фронту, ані не сміє поширюватися серед українських народніх прошарків баламутство.

Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава.

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

Дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом трусу, щоб під каламутний час людським добром наживатись.

Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Я зненавидів наших політиків, бо то є лицеміри. Я зненавидів Росію, до якої завжди ставився толерантно. Я ніколи в житті не поїду до Криму. Для мене, то є зрада з боку Криму. Ніби взяли і вивернули назовні старі солдатські кальсони.

Українська революція – це передусім процес внутрішнього визволення нації й розбудження та самоусвідомлення її традиційних оригінальних історично притаманних українських вартостей і якостей, які мають вирішальне значення у всеохопленні широких народніх кіл…

Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.

Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів; а тепер хто йде на Запорожже? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п'янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику.

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Я в свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не поміняли спосіб свого життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші і абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні. Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна.

В боротьбі у нас виробилася і загартувалася незамінима постава борця-революціонера.

Кожному поколінню сняться свої кошмари.

Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!

Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках.

Українська національна революція, як одностайний процес, складається з трьох фаз. Перша і друга – це фази боротьби, третя – державного будівництва…

Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна.

Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

Ніхто з тих марсіанів (представників влади – «КОРИСНО PRO») не хоче добра людям, які живуть у цій країні. Вони переймаються тільки виключно своїми високими матеріями. У них є своя планета, свої машини, свої номера. Вони придумують закони, а самі є недоторканими.

Неможливим є повністю заламати ідейно, розкласти морально большевицький режим тому, що він не має ані ідеї, ані моралі взагалі.

Держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава…

Я не знаю визначення опорів, опір є, або його нема. Потрібно чинити опір, якщо тебе хочуть злизати, стерти з твоєї землі.

Українська національна революція – це безперервний, постійний і прогресивний процес, який охоплює і проймає все життя. Її уклад позитивних ідей і вартостей стоїть проти большевицької системи не як абстрактна теорія і доктрина, а як жива, дієва, динамічна сила”.

Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках.

Якщо немає націоналізму, немає нації, я так до цього ставлюся. Націоналізм має бути не агресивний, він повинен бути дипломатичний, інтелігентний, і тоді я його підтримую.

Революція – це цілий процес боротьби, від її початків до кінцевого завершення. Обмежене поняття революції на етапі її найбільшого розгортання і завершування, тобто на остаточному державному чи суспільному перевороті, є так само невластиве, як не можна називати деревом саму його крону, без коріння і стовбура.

Українська література - це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття згаданих, через півстоліття надрукованих.

П’ятий раз поспіль ми щось думаємо, малюємо у своїй голові, приходить черговий чувак і все, що він говорить по телевізору можна перекласти трьома-чотирма словами, самі знаєте, якими.

Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Наш обов'язок — зробити самим найбільше, скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші робили якнайбільше.

Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те.

Надавання стороннім силам і кон’юнктурі вирішального значення в справі визволення, приводить до її заламання, як це найвиразніше показує наша історія. Така концепція сама собою гальмує розвиток і мобілізацію власних визвольницьких сил народу і притуплює дух боротьби. Зовнішні чинники кермуються своїми власними цілями й інтересами, а нашу справу, визвольні сили й боротьбу України в практиці і політиці розглядають під кутом власних ресурсів…

Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

Коли якась група своє існування і свою роботу на українському відтинку спирає в засаді на засоби і на підтримку чужосторонніх чинників, то тим самим вона і її робота стають експозитурою тих чинників в українському житті. Це діється закономірно, без уваги на те, чи це признається, чи приховується й заперечується. Бо ціла робота, її зміст, її напрямок, мусить бути такий, якого собі бажають та на який погоджуються дотичні „спонсори”. Тож „однією з основних засад українського визвольно-революційного руху є опертя визвольної боротьби на власні сили українського народу".

А втім покоління - це дуже відносна одиниця виміру. В кожному поколінні є свої антиподи. І потім - інволюція в часі. Час - великий карикатурист.

Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити ввесь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і не причетного до загального громадського життя, однаково — в рамцях того життя, чи поза ними і незалежно від них. Найважливіша справа — здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об'єкт своєї політичної праці беремо усю народну масу.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відіграють два чинники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять „душу", істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, — творять його живий, діючий організм.

Мабуть, чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова солов'їна, а тьохкають чортзна-що.

Комунізм цілком противний духові української нації.

Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.

Хто будує на невластивих для нашого ґрунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих намаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни.

Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний.

Йдучи далі непохитно випробуваним шляхом, ОУН та цілий визвольний фронт українського народу мають дані дійти до великої мети, до визволення України.

Кожна тотальна боротьба, а зокрема революційно-визвольна, вимагає єдиного керівництва.

З москалями нема спільної мови!

ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить; але – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати.

Свободу не спинити!