Цитати Євгена Коновальця

Євген Коновалець

Євген Коновалець

Полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму

Коновалець Євген Михайлович народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова у вчительській родині.

Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії.

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії. В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині. Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців. Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва та вступає до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький.

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР. У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців.З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. 3 серпня 1918 року Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. У листопаді 1918 р. полк Січових стрільців скидає гетьмана Скоропадського, розбивши під Мотовилівкою частини, що залишилися вірними гетьману, тим самим забезпечивши перемогу Директорії УНР в Україні, під проводом Симона Петлюри та Володимира Винниченка, за чиїм наказом Коновалець став козачим отаманом, а на базі загону "січових стрільців" розгорнутий Облоговий корпус (чотири полки і артилерійська бригада).

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918—1919 рр. Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри. 20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність.

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. В 1929 р. в еміграції Євген Коновалець створює ОУН, якою незмінно керує аж до своєї смерті в 1938 р. Його популярність серед українців досягає піку, а в пресі Коновальця називають "єдиним вождем української нації", а пізніше і "главою держави". Саме Коновалець в цей період підготував і висунув багатьох знаменитих діячів ОУН - Степана Бандеру, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Олександра Гасина та ін.

У 1922 р. Євген Коновалець обвінчався з Ольгою, дочкою адвоката Федака, який захищав войовників Української військової організації на судових процесах у Польщі. Друга дочка Федака, Софія, вийшла заміж за полковника Мельника - давнього соратника Коновальця та його заступника у Проводі ОУН. Хоча обидва полковника стали родичами, за обіднім столом зверталися один до одного по етикету: "Пане полковнику, передайте, будь ласка, сіль!". Мельник очолив ОУН після загибелі Коновальця.

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов. Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. 23 травня 1938 Євген Коновалець загинув у результаті спецоперації, яка була проведена НКВС СРСР. 23 травня 1938 Павло Судовлатов передав в кафе-готелі "Атланта", розташованому в Роттердамі, вибуховий пристрій, замаскований під коробку з цукерками, на яку було нанесено український орнамент. Як тільки коробку перевернули в горизонтальне положення, вона вибухнула. Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк. Віддаючи шану, могилу часто відвідують українці, відбуваються урочисті заходи пам'яті за участі українських дипломатів та військовиків.

15 липня 1968 року Євгену Коновальцю присвоєний Воєнний хрест (посмертно). 3 лютого 2021 року на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України з'явилася петиція про присвоєння Євгену Коновальцю звання «Герой України», яка не набрала достатньої кількості голосів.

Не ридать, а здобувать!
Говорити треба…до тих, що хочуть чогось навчитися, хочуть набути знання, а не до тих, які вважають, що вони вже знання мають і можуть давати іншим лекції.
Я воїн і помру на фронті.
Казати собі, що все покінчено, що "comedia finita", я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…
Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному глянути в очі й подати один одному руки…
…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів — безоглядність; супроти громади — усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації — щирість, не плазунство, а критика — для добра Організації, а не особистих амбіцій…
Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в зневіру.
Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.
Наше громадянство дезорієнтоване, поділене на ріжні табори, зневірене дотеперішніми невдачами, є дуже доброю почвою для всякого роду авантюризмів…
Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.
Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення.
Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.
Як довго не буде самостійної Української Держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними.
У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.
У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у Націю.
Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ.
Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї.