Цитати Кузьми Скрябіна

Кузьма Скрябін

Кузьма Скрябін

Український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор, лідер гурту «Скрябін», Герой України (посмертно), заслужений артист Автономної Республіки Крим

Кузьменко Андрій Вікторович (псевдонім — Кузьма) yародився 17 серпня 1968 у Львівській області, в місті Самбір в родині вчительки музики та інженера.

Дитинство та шкільні роки провів у Новояворівську. Навчався в Новояворівській ЗОШ № 1. Кузьма з дитинства цікавився музикою, закінчив музичну школу по класу фортепіано і навіть створив свій панк-гурт, який виступав на шкільних дискотеках. Закінчив факультет стоматології Львівського медінституту.

У 1989 році з'явилася перша пісня гурту «Скрябін», який згодом став пріоритетним проектом у професійній діяльності музиканта. Але крім цього, він активно просував молодих виконавців, захоплювався подорожами, побував у багатьох країнах і займався літературою.

У 1994 році Кузьменко одружився з художницею Світланою Бабійчук. У 1997-му у пари народилася дочка, яку назвали Марія-Барбара — на честь улюбленої актриси Кузьми Барбари Брильської.

У 2000 Андрій посварився з учасником групи Ростиславом Домішевським (Роєм). За два роки Роя вигнали зі "Скрябіна", а ще за рік пішов Сергій Гера (Шура). З цього часу він сам взявся за групу. Почав творити іншу музику.

З 2000 по 2002 р.р. він був ведучим власного хіт-параду "Гаряча сімка". Це був лише старт його кар’єри телеведучого. У 2003 році він став ведучим програми "Шанс" і "Шиканемо", які тоді мали дуже непогані рейтинги. Крім того, Кузьма пробував себе кілька раз у ролі актора. Знімався у кількох новорічних фільмах, виконав епізодичну роль у серіалі "Леся + Рома"

У 2004 під час Помаранчевої революції у бік Кузьми летіли звинувачення через агітацію за Віктора Януковича. Але це не була його позиція. У нього був підписаний контракт з "Інтером", згідно з яким він мусив брати участь у всіх акціях каналу. За словами Кузьми, провладні сили пригрозили йому тоді, що він матиме проблеми після виборів, якщо не підтримає Януковича. Водночас Віктор Ющенко для нього вже тоді був «абсолютно непозитивним героєм». Музикант назвав цей інцидент досвідом і травмою, після якої його вже «ніхто в житті не перекупить»

У 2006 році видавкнигу-автобіографію «Я, Побєда і Берлін». Згодом вийшли і книги «Місто, в якому не ходять гроші» (2006) та «Я, Паштет і Армія» (2014).

У 2009 року створив гурт «Пающіє труси», допоміг здобути популярність гурту «Дзідзьо. Став членом журі літературної премії «Книга року Бі-Бі-Сі».

Наприкінці січня 2014 року записав пісню, присвячену подіям Євромайдану, зауваживши, що він підтримує людей на Майдані, але не опозицію.Протягом 2014 року допомагав військовим та пораненим у зоні АТО на сході України.

У 2014-му він запустив власне інтернет-радіо "S.R.A.K.A.— Своє Радіо Андрія КузьменкА".

У 2015-му він був членом журі у музичному шоу "Співай як зірка". Одному з учасників, який хотів витратити виграш на ноутбук, подарував свій власний. Андрій пішов з життя через кілька тижнів після зйомки у фіналі проєкту. Напередодні смерті дав досить скандальні інтерв'ю з критикою влади.

Загинув у ДТП 2 лютого 2015 року. Близько 7.00 автомобіль Кузьми зіткнувся з молоковозом у Дніпропетровській області. За даними поліції, співак виїхав на зустрічну смугу на заокругленій ділянці дороги, в результаті чого і сталося зіткнення. Кузьма від отриманих травм загинув на місці аварії, пасажирка його автомобіля була госпіталізована. Колеги Андрія Кузьменка стверджують, що він був дуже хорошим і уважним водієм. Водночас журналісти знайшли таємничого свідка аварії, який стверджує, що аварію підлаштували, однак його показань у матеріалах справи немає. Свідок розповів, що був ще один учасник ДТП. Автомобіль Honda затиснув машину Кузьми так, що він ніяк не міг ухилитися від молоковоза. Також він сказав, що ще протягом півгодини після аварії Андрій Кузьменко був живий. З усім тим, поліція вважає винним в аварії саме Кузьму. Справу закрито. Поховали музиканта в родинному склепі на кладовищі в Брюховичах.

Знаєш у чому сила жінки? Проплакавши годинами в подушку, вона знайде в собі силу висушити сльози ... навести красу, і вийде зі сліпучою посмішкою, ніби вона найщасливіша у світі, навіть якщо наполовину мертвa...
Кохання я визначаю для себе як стан максимально комфортного перебування з однією людиною довгий час, в ідеалі – до самого кінця.
Ми зі Світланою намагаємося не оскаржувати пальму першості. Ми – компаньйони по нашій спільній справі, яке називається СІМ’Я. Треба зрозуміти, що ви разом створюєте своє власне щастя. Яка може бути конкуренція? Ви в одному човні!
Кохання без ревнощів не існує. Стараюся їй навіть приводу не давати, адже потім таке можуть нашепотіти! Знаєте, є приказка: сучка не схоче – кобель не заскоче. Так ось, я – кобель, який не хоче й на інших не скаче.
Вдома на мене чекають дві найкращі чувіхи в цьому світі – донька і дружина. …Нам зі Світланою завжди є про що поговорити! Ми можемо їхати на машині з Києва до Праги, всю дорогу розмовляти, приїхати, випити вина і продовжувати триндіти. Це суперпочуття, коли ти не можеш наговоритися з людиною, з якою живеш разом уже сто років.
Не витрачайте гроші на шмотки, витрачайте на подорожі. Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш у них Парижем!?
Живіть яскраво! Любіть! Подорожуйте! Ризикуйте! Бо ніхто не знає, коли прийде ваш останній день!
Якщо ти не створив своїми руками, або головою нічого достойного - ти не маєш права судити інших!
Іноді люди занадто багато думають, а треба просто жити.
Всьо на світі є на продаж, Якщо маєш гроші, значить, можеш. Люди купують людей. Хтось хотів любов купити, Неможливо було пояснити — Та штука не для грошей.
Коли не знаєш, з чого почати, то закрадається думка: чи варто починати взагалі.
Я помітив, що до всіх їі красот додалися ще й вуса, яких до того я не помічав.
Татарин за національністю та придурок по гороскопу, він завжди витворяв нелогічні та глибоко антигуманні вчинки.
В мене завжди складалося у житті так, що проблеми і скандали не треба було шукати, вони знали де я живу і як мене знайти.
Тягуча павутина зйомних квартир, і дві душі пробиті сотнями дір, так страшно, коли не знаєш, що завтра… Тепер я оглядаю знаки, часи, і знаю ціну світлої полоси — не варто шукати винних крім себе…
Гордо пливем — і не вірить ніхто, шо ним зацікавилось зло, і серед вітрів ми не чуєм щурів, які прогризають нам дно.
А, можливо, їхня біда полягала в тому, що відповідь треба було шукати в собі, а не в підручнику географії.
А внизу просто під ногами лежить в пилюці наше щастя — тільки схилитися і підняти..
Та ніщо не вічне, а любов — тим більше, він хотів як краще, а віддав назавжди, а вона чекала, просто сил не стало, і струна порвалась!
Дружба — це тоді, коли сльози у мужчини! Дружба — це тоді, коли мужчини до кінця!
Раз в житті дають людині крила, раз в житті ти можеш відірватись від землі, і вже коли піднявся, то не зупиняй політ — люби до смерті.
Яка різниця скільки років твоїм кедам, якщо ти в них гуляєш по Парижу?
Волинь - то історично, напевно, найбільш цікава область України, найбільш глибока за історією, і тому, власне, та хронологія історичних подій відклала певний відбиток на тих людях, які тут є, вони вже народжуються з геном якоїсь особливої гідності. Тобто, вас це відрізняє від решти території України.
Українці хворіють на відсутність власної гідності. Бо ми «терпили», думаємо, хамство само собою куди дінеться. Усі біди на нас сипляться від того, що ми терпимо і мовчимо, поки дуже не припече.
Ні один зі всіх президентів України і ні один з депутатів, які просиджували штани і крали в нас бабки, ніхто не зробив нічого, ні грама, щоб тої війни не було… Парадокс в тому, що ніхто не хотів лишитись героєм в Україні. Запиши своє ім’я в історію, щоб твоїм внукам казали: «Боже, який в тебе був дід-прадід!» Зроби хоть щось! — Ніхто ніфіга. Руїна. Українці завжди вміють вибрати якогось такого, щоб спочатку з вазеліном, а потім вже й без вазеліна. Ми вибираєм такого, щоб «пожестче». Садо-мазохізм такий в генах.
Найбільше всього у світі я боюся війни. Війна — самий ідіотський винахід людей. І то, що вона час від часу повторюється — то є саме жахливе. То прекрасний бізнес. Немає подоходного налогу, нема декларацій, накладних — пішов, гахнув, списав гроші, поклав у карман — прекрасно!
Працездатність — крок до того, щоб щось досягти. Тому що якщо ти талановитий і геніальний, про то ніхто не знає, крім миші, яка живе в тебе на кухні. Треба пахати, щоби людей навколо в тому переконати. Ти маєш кожну роботу робити кльово. Якщо не вмієш, мусиш сказати: «Люди, я того не вмію, навчіть мене».
Я би хотів сказати всім нашим політикам, що я іх просто зневажаю і хочу, щоби вони або їхні потомки обов’язково відчули на своїй шкірі то, що відчувають мами тих пацанів, які не вернулися додому. І просто щоб вони знали, що кров тих хлопців — то є на ваших руках.
Я дуже багато їжджу по країні. І настільки багато толкових, розумних, інтелігентних людей є в народі, а нами чомусь мають керувати хами, грабіжники, злодії, бандити. Чому воно так є? Напевно, що ми самі в тому винні.
Всі патріоти-українці хочуть мати відкриту візу на всякий випадок. Я рахую, що зараз більша проблема є не війна, а то, шо більша частина українців не здає собі справу в тому, шо війна йде — і війна в їхній країні. То далеко, то до нас не дійде — така поширена думка.
Людина відчуває відповідальність за свої дії тільки тоді, коли відчуває страх. Тому наші політики витворяють такі чудеса, що вони не бояться, що вони не відповідальні ні перед ким… Це ми переживаєм за якісь правила, норми етики й поведінки. А є люди, які керують країною, яким те абсолютно по цимбалах.
Всьо, що зробив, – записано і пораховано! За добрі дії – похвала, за фігові – по балді. То і є справедливість.
Я не парюся. Зранку встав і дякую, що сонце світить.
Якщо всі мовчать, то всім все подобається. Руїна в нас всередині.
Тєлєк для мене – то мертва штука.
Поки китайці будували Велику китайську стіну, вони попутно винайшли будівельну тачку. Ще через якийсь час вони винайшли порох, папір і купу всяких різних речей. А українці тим часом винайшли дачу, і досі думають, що з нею робити.
Здається, що це було так давно, коли в руках тримаю цей альбом. Нам було абсолютно все одно, немаючи нічого мати всьо... За гроші не купити тільки час, та він нас методично поділив, когось він опустив, когось підняв, а є на кого взагалі забив.
Наше тріо було настільки різнопланове в іміджевому плані, що, подивившись на нас, одночасно хотілося плакати і ригати.
Вином замазуєм отруту, що заважає бачити нам себе, і сам себе не зможеш ти почути, якщо душа в тобі не живе вже.
Google помер після питання: "Де у Перемишлянах знайти проститутку-негритоску".
Вбивайте хамство посмішкою.
Люди! Гарного вам дня, хоча я навіть не знаю, що сьогодні — вівторок чи субота і пофіг, вбивайте хамство посмішкою.
Той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити. (про путіна)
Кожен поважаючий себе українець має хоч раз в житті посадити дерево, виростити сина і з'їздити в Єгипет.
Критика то ужасна штука. Критику можна слухати лише від тих людей, що досягли вищого рівня аніж ти. Люди, які не досяли навіть твого рівня, вони тобі завидують, а не критикують. То є нормальна природня реакція людини.
У людей сідають батарейки просто на просто. Вони не розуміють просто, що робиться, якщо чесно. От ті, з якими я по крайній мірі спілкуюсь, чоловік 50-60, які постійно на війні. Хтось більше, хтось менше. Вони кажуть, у нас сідають батарейки.
Хамство — це кал, який виходить через рот!
Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару, тримати в якомусь периметрі.
Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліна, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах…
Набагато цікавіше їздити туди, де люди ще не натоптали. Побувавши в Римі, і побачивши Собор Святого Петра, розумієш, що вже нічого крутішого на цій землі нема. Рим – це таке місто, після якого вже перестаєш колекціонувати фотки "я на фоні Оболонської райради" чи "я на фоні Ейфелової вежі". Рим перекреслює все.
Зараз я живу в найбільш комфортний час, з точки зору фізичного, психологічного, і, може, нескромно зазначу – матеріального стану. У мене немає занадто багато, але є достатньо, щоб я почувався щасливою людиною.
Не думай про завтра — це за тисячу років, а я завжди поряд, і що таке щастя не знають мільйони, а ми його творим.
В житті неважливий сигнал GPS, якщо не один ти рюкзак свій несеш.
Не стидайся – то твоя земля, не стидайся – то Україна. Добре там є, де нас нема, стань для батька нормальним сином.
У мене завжди один і той же стиль: джинси, куртка, спортивне взуття або кросівки. Головне, щоб було легко, зручно. І в повсякденному житті, і на зйомках, і на концертах. Чесно скажу: я жмикрут! Нелегко розлучаюся з грошима, тому що вони мені непросто даються. Для дому та сім'ї не шкода, а для себе, на шмотки – шкода. Що я, нарцис або альфонс, щоб наряджатися?
Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія на те, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.
Колись мені часто давали поради. Я не прислуховувався, бо був дурний. А тепер не прислуховуюсь, бо вже мудрий. Тоді тратив час на то, щоб обламати собі роги. Тепер змушую себе прислухатися до порад людей, які досягли більше, ніж я.
Усі ці вишиванки на машинах, жовто-блакитні паркани, пофарбовані по іржі... Ці люди дотримуються якоїсь своєрідної естетики. Бо якщо ти робиш надовго – то малюй під лінійку, очисти від іржі... Я б не хотів, щоб в моїй країні були такі паркани або зупинки, на яких "Слава Україні" косо-криво написано. Ось така й країна, у принципі, як ті написи.
То є біда нашого народу, що ми є "тєрпіли".
Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами – понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще "вишиватниками" називають. Начепив вишиванку – і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…
Я медичний лікар, лейтенант. Я стою на обліку, і якщо треба буде, звісно, піду! Навіть якщо доведеться варениками по танках кидати! Це моя країна. Це все одно, що будуть ґвалтувати мою жінку, а я буду стояти збоку та спостерігати.
Я зненавидів наших політиків, бо то є лицеміри. Я зненавидів Росію, до якої завжди ставився толерантно. Я ніколи в житті не поїду до Криму. Для мене, то є зрада з боку Криму. Ніби взяли і вивернули назовні старі солдатські кальсони.
Я в свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не поміняли спосіб свого життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші і абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні. Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна.
Більше нічого не вмію, як римувати слова і під музику викладати якісь ідеї. Часом вони мудрі і глибокі, а часом – поверхові і ржачні. Але в них завжди є суть.
Моє головне джерело енергії – слухачі. Буває, виходиш на сцену зовсім розбитий, з високою температурою, а зал починає тобі підспівувати, причому тексти знає краще від мене, – хворобу, як рукою знімає.
Часом буває так, шо хочеш почути речi, яких нiколи б не знати. I тягне за руку тебе в то мiсце, де думаєш, краще б очей не мати.
Ти сам собі країна, зроби порядок в своїй голові!
Можливо треба було жити як всі, а я хотів інакшим бути завжди.
Мене нервують люди, ті, шо думають мало.
Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках.
Віскі з колою і з льодом. Вона заходить в горло так, ніби казковий водопад з верхівок гір вливається у хвилі фйорду. Верхнє піднебіння зморщується від насолоди так, як зжимається ваша дупа в момент вільного падіння на американських гірках. Всі рецептори ротової порожнини кричать «Ура!» «УРА!»… І тихо вмирають разом з інтелектом, для того щоб завтра зранку встати і відчути різкий запах тисячі невидимих котів, які нагадили вам на зуби. Щелепи починають дрібнесенько цокотати від передсмаку наступаючого оргазму. Це алкоголізм.
Він не хотів брехати, а тим більше – говорити правду…
Я побачився з мамою і татом. Вони виглядали в той момент так красиво, як ніколи. Можливо я скучив за ними, і нарешті побачив то, чого раніше не помічав.Наприклад то, що в мами з’явилися нові зморшки біля очей, а в тата нові сиві пасма щетини на бороді .
Мама плакала, тато сумно дивився на своє чадо, яке опозорило родину і не змогло навіть по людськи присягтися Батьківщині на вірність.Фотографії з присяги завжди були присутні у дємбєльських альбомах всіх мужиків, обведені рамочками, квіточками, якорочками і зірочками, підкреслюючи всю серйозність проробленого вчину.В мене такої фотографії НЕМА, як, зрештою, і самого дємбєльського альбому. Замість неї в історії хвороби в нашому медпункті , перший раз в історії армії була написана фраза – “Упал в обморок, прінімая прісягу на вєрность Родінє”.