Я ніколи не належав до тих, хто терпляче збирає уламки, склеює їх, а потім каже собі, що полагоджена річ анітрохи не гірша за нову. Що розбито, те розбито. І вже краще я згадуватиму про те, як це виглядало, коли було цілим, ніж склею, а потім до кінця життя бачитиму тріщини.
Життя витікає крізь пальці. Коли твій найдорожчий скарб у тебе в руках, ти цього не усвідомлюєш - і розумієш лише тоді, коли він вислизне. Тоді настає час жаліти себе і скаржитися на долю.
— Французький романіст, філософ, публіцист, один із лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року
— Український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор, лідер гурту «Скрябін», Герой України (посмертно), заслужений артист Автономної Республіки Крим
Знаєш у чому сила жінки? Проплакавши годинами в подушку, вона знайде в собі силу висушити сльози ... навести красу, і вийде зі сліпучою посмішкою, ніби вона найщасливіша у світі, навіть якщо наполовину мертвa...
Шляхи зрозумілі, як у голові чисто: хоч мільйон їх простели, один обереш упевнено; а розгубленим – біда: метушаться, мордуються – і прямо би податися непогано, і ліворуч би треба, і з протилежного боку чимось таким принадним вабить, не встояти. А ще можна поміж шляхів по узбіччю, чи взагалів не рухатися, а чи назад повернути...
Коли я не впевнена в собі, я першим ділом задаюся питанням: «Ок, і що ти збираєшся робити з цим?» Я використовую своє невдоволення як паливо для перетворення, а не горю даремно.
- У двадцять років думаєш тільки про дурниці. У тридцять починаєш більш-менш розбиратися, що до чого. А ось коли тобі виповнюється сорок, починаєш по-справжньому насолоджуватися життям. - Хммм. Не погано, не погано. А в п'ятдесят років? - виправляти те, що накоїв в сорок.
Людині має бути добре тільки так, як ти це собі уявляєш, все, що поза твоєю системою координат, - або є хибним і "сатанинським", або його просто не існує.
Мене забавляє хвилювання людей через дрібниці, сама була такою ж дурепою.
Тепер перед фінішем розумію ясно, що все пусте.
Потрібна тільки доброта і співчуття.
У будь-якої людини є своя «інструкція». Треба тільки знайти головну кнопку. Для цього потрібно уявити його дитиною і поставити собі питання: «Чого йому тоді не вистачало?».
Найбільша перемога полягала в тому, щоб жити з собою, приймати свої недоліки ... Я далека від людини, якою би хотіла бути. Але я вирішила, що не така вже й погана.
Не жертвуйте собою занадто сильно, тому що в цьому випадку у вас не залишиться вже нічого, що ви можете потім віддати. І ніхто не буде про вас піклуватися.
Не говорити з людиною, з якою можна говорити — означає втратити цю людину; говорити з людиною, з якою не можна говорити, — значить втратити слова. Розумна людина не втрачає людей і не втрачає слів.
Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.
Я завжди кажу молоденьким дівчатам: "Навчіться любити своє тіло!" Адже ідеалу не існує, і абсолютно очевидно, що жінка з формами не менше прекрасна, ніж худенька дівчина. Просто потрібно навчитися приймати себе такою, яка ти є.
Ніколи не повертайся до того, від чого вирішила піти. Як би сильно тебе не просили, і як би тобі не хотілося самій. Підкоривши одну гору, починай штурмувати іншу
Я маю сильне відчуття себе. Це дає мені відчуття безпеки. Якщо я визначаю себе речами, які постійно змінюються, як-от думка громадськості чи те, що я одягну, чи яку роботу я виконую, у цьому немає стабільності.
Я ввійшла у вищий світ не тому, що створювала одяг. А навпаки. Я ж створювала одяг, тому що знаходилась у спільноті, де стала першою жінкою, яка жила повним життям мого століття.
— Французький романіст, філософ, публіцист, один із лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року
Я дивлюся на жінку, якою я була в 20 років і бачу, що це була дівчина, яка хоче бути впевненою в собі, та в той же час прагне догодити всім навколо. Тепер я відчуваю себе набагато красивішою, сексуальнішою та сильнішою.
Зі мною ... по різному - я самотня. Я втомлена. Я сумна. Я весела. Я щаслива. Я нещасна. Зі мною кожен день по-різному. Але, я сподіваюся, «зі мною все в порядку» - це теж про мене.
- Чим може втішитися людина, з якою сталося нещастя?
- Розумна людина втішиться, коли усвідомить неминучість того, що сталося. Дурень же тішиться тим, що і з іншими трапиться те саме.
— Український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор, лідер гурту «Скрябін», Герой України (посмертно), заслужений артист Автономної Республіки Крим
Якщо вже молоді люди забили собі в голову бути разом, вони неодмінно доб'ються свого, будь вони навіть найбідніші, самі безрозсудні і найменше здатні скласти щастя один одного.
Ти можеш подивитися в дзеркало, але єдине, що ти побачиш, буде лише твоє відображення. Мені здається, самопізнання - це щось невідворотне, але при цьому небезпечне. Я краще буду продовжувати розвиватися і змінюватися, нехай інші люди намагаються охарактеризувати мене.
Не варто фокусуватися виключно на зовнішності. Наш досвід робить нас цікавими. Я вважаю, що для всіх нас можуть бути корисні ті часи, коли у нас не дуже вдалі дні – після них обов'язково настає час, коли ми знову стаємо фізично привабливими.