Цитати Ельчин Сафарлі

Ельчин Сафарлі

Ельчин Сафарлі

Сучасний азербайджанський письменник та журналіст

Ельчин Сафарлі (азерб. Elçin Səfərli) — сучасний азербайджанський письменник та журналіст. У своїх книгах розповідає про східні традиції, культуру, побут та кохання. Насамперед відомий як автор роману «Солодка сіль Босфору» (2008), в центрі сюжету якого — журналіст із Баку та «місто душі» Стамбул.

Народився 12 березня 1984 року в Баку, Азербайджан. З дванадцяти років під псевдонімом публікував невеличкі розповіді у молодіжних газетах. З шістнадцяти років працював у друкованих ЗМІ, вступив до університету на журналістський факультет. Останні декілька років займався тележурналістикою, співпрацював із турецькими телеканалами.

Сафарлі — професійний журналіст, лауреат цілого ряду молодіжних літературних конкурсів. Протягом тривалого часу жив у Стамбулі, тому події його перших романів відбувається саме у Туреччині. 2011 року про Сафарлі зняли короткометражний фільм «Наодинці зі всіма» (режисер Сергій Сараханов).

В глибині моря вічна тиша. Урагани вирують на поверхні, там і минають. Люди можуть багато чому навчитися у моря. Зберігати спокій всередині, що б не відбувалося зовні
За багато років спільного життя стає ясно, що зі своїм чоловіком потрібно постійно спілкуватися, інакше тривале мовчання коли-небудь може звернутися катастрофою
Не потрібно розглядати любов як деякий момент в житті, а потрібно розглядати її як винагороду.
Щоб бути щасливою, потрібно зуміти подолати всі нові випробування.
Всі жінки можуть зробити повний рішучості крок вперед тільки тоді, коли вони можуть бути впевнені, що у них є можливість відступити
Найбільш уразлива і слабка жінка тоді, коли вона відчуває любов. А коли її люблять, то вона стає найбільш сильною.
Ніяка людина не здатна зробити своє життя більш довгим, ніж їй визначено. Але вона може зробити його більш глибокодумним і широким.
Зазвичай болючіше всіх здатний зробити нам саме той, хто найімовірніше може зробити нас найщасливішими.
Кажуть, що жовтий колір символізує розлуку. Цікаво, що багато таксі саме жовтого кольору.
Нерозумно марнувати безцінний час на те, що не про любов.
Гендерно не розподіляю друзів. Є свої та несвої люди.
Був досвід, що я довірився і мене зрадили. Але я нічого не втратив, бо все найцінніше є у мені.
Про сучасних письменників кажуть: "Що вони пишуть? Все заради грошей". Але Достоєвський теж писав заради грошей.
Старість може наступити і в 20 років. Про неї я не задумуюсь. Турбуюсь лише про про спокійну фізичну старість. Намагаюсь укріплювати тіло, щоб міг сам себе обслуговувати – випити чаю, піти погуляти. Усе красиво, коли вчасно.
Що не роблю - усе із захопленням. Із захопленням говорю, пишу і навіть їм.
По-справжньому пізнати себе можете лише самостійно. Психологи й оточуючі можуть тільки надихати.
Буває, що людина не робить боляче, але поряд із тією людиною ти не подобаєшся собі. Ти не є собою. Ти напружений, постійно намагаєшся їй підігрувати і розумієш, що ніби непогано виходить, але не бачиш себе далі з цією людиною. А вже закохався.
Біль – сигнал тіла, що неправильно живеш.
Довіра до життя – коли віриш, що у цей момент ти там, де маєш бути, зустрічаєшся з тими, з ким маєш зустрітись. Ці зустрічі приємні чи неприємні. І ти себе картаєш, як міг опинитися у такій ситуації. Але якщо подивитисяі ширше, то зрозумієш, для чого це стається. З кожної ситуації треба набиратись досвіду.
Якщо тобі не судилося збирати повні зали, ти їх не збиратимеш.
Не думайте, що ви все контролюєте, - це лише ілюзії.
Намагайтесь прислуховуватись до людей, які розповідають історії. Із різноманіття цих історій вишукуйте скарби для вашої свідомості.
Були і падіння, і взлети, але це був політ. Бо коли здається, що вже все, починається найцікавіше.
Нікому дозволяйте поранити свої крила. Але якщо поранили, все одно рухайтеся далі.
Щастя - це праця і рух. Я його відчуваю щоденно, хоч і не постійно. Для цього лише варто вийти з дому.
Буває, думаєш, що щось розгадав, а потім перейшов на інший бік вулиці та розумієш, що помилявся.
Здається, постійно перебуваю за партою. Як тільки одне завдання розв'язав, то отримую наступне.
Не будемо чекати від життя дива - станемо чарівниками самі!
Я хочу, щоб ми з вами вміли говорити «дякую» тому, що залишилося за спиною.
Дива не бувають хорошими та поганими - вони тому й дива, що порушують закони реальності.
Творчість ніколи не зрадить. Якщо ти, звичайно, сам від неї не відвернешся.
Можливо, від того, що ми так рідко слухаємо свій внутрішній голос, з нами відбувається так мало чудес.
Найважливіше слухати серце, особливо коли всі навколо говорять тобі протилежне.
Яким би не був шлях, важливі його початок і кінець. Важливо наважитися на подорож, а далі мають значення тільки ті внутрішні зміни, які вона принесе.
Любов не здолає плину життя. Може, через те, що любов і є життя?
У справжній любові точки не буває. Можна розійтися, розсваритися, розчаруватися - можливо абсолютно все. Але які би причини не були, справжня любов все одно продовжує жити в серці. Вона відокремлюється від розуму, живе поза тим, що відбувається. Ти нічого не можеш вдіяти з цією любов'ю і просто зберігаєш її в собі.
Любов не тільки робить нас щасливими. Вона ще й загартовує, зміцнює нашу віру в самих себе.
Якщо ти хоча би мляво борсаєшся, значить, не все втрачено. Значить, є ще надія на порятунок.
Вірити в завтра наперекір усьому і бути вдячним за вчора - ось найголовніше.
Справді необхідну людині подію неможливо ні поквапити, ні відкласти. У всього свій час...
Важливо примножувати приємні спогади і вміти відпускати неприємні.
Якими б запеклими та цинічними ми не стали, в житті неодмінно з'явиться щось сильніше, що перекреслить все те, що ми надумали за час потьмянілих надій.
Місто – це місце, куди ти завжди можеш повернутися. А люди - ні. З ними або залишаєшся ще на якийсь час, або розлучаєшся вже зараз - найчастіше без можливості повернення.
Відпустити – не означає здатися. Найчастіше це єдине правильне рішення, перемога над обставинами.
Щастя просто трапляється, віриш в нього чи ні.
Мрія не має терміну придатності.
Зустріти себе – це і є мета того самого пошуку, якому кожен з нас повинен присвятити життя.
Все ж таки є люди безкінечні, як космос. Багато з ким можна посміхатися, сміятися від душі, говорити про всяке. А ось велика рідкість, коли з кимось поруч можеш себе забути.
Наші спогади – як дім, в який завжди можна повернутися.
У любові немає фіксованого часу прибуття. Не треба стояти на пероні, намагаючись влізти в будь-який з прибулих вагонів. Дотримуйтесь розкладу свого серця.
«Твої» люди залишаються з тобою, як би ти не нив, яким би криком не кричав, як би не пропадав. Вони просто є, вони раді тобі відкрити двері, подати руку, розділити бутерброд.
Щастя – це коли тобі нічого не потрібно в даний момент, крім того, що вже є.
Неможливо прокинутися вранці сильною людиною. Зате можна перестати битися головою об одну і ту ж стіну і змінити напрямок руху. Якщо немає дороги на Захід, тоді краще їхати на Схід. Земля в будь-якому випадку кругла – рано чи пізно кожен прийде до того, до чого повинен прийти.
Я знаю тільки одну причину руйнування відносин, і вона зовсім не пов’язана зі штампом у паспорті. Недосказаність. Все починається з неї.
Люди занадто багато пов’язують з сексом, тоді як справжня близькість – глибше. Вона в ласкавому дотику, в спокійному погляді і рівному диханні поруч …
Тим, хто щасливий, немає часу писати щоденники, вони занадто зайняті життям.
Відсутність багатства – це ще не бідність. Бідність – це жага багатства.
Правильного вибору в реальності не існує – є тільки зроблений вибір і його наслідки.
А хіба ти не знаєш, що все робиться на краще? Просто дуже повільно. Треба йти далі і не тягнути з собою валізи, набиті минулим. Рук не вистачить, і видихаєшся на півдорозі.
Часом потрібно чогось не знати або щось пропустити, щоб залишатися щасливим.
Дитинство – це те, що ми втратили в часі, але зберегли в собі.
Оточуючим легко сказати: «Не приймай близько до серця». Звідки їм знати, наскільки глибоко твоє серце? І де для нього – близько?
Щастя – це властивість характеру. У одних в характері його весь час чекати, у інших безперервно шукати, у третіх – всюди знаходити.