Authors
Categories

Цитати Світлани Поваляєви про час

Світлана Поваляєва

Світлана Поваляєва

Українська письменниця, журналістка

Поваляєва Світлана Вадимівна народилася 20 березня 1974 року в Києві. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працювала на телеканалах СТБ та «Новий», у журналі «ПІК» та інтернет-газеті ForUm. Нині працює журналістом програми «Час важливо» на «5 каналі».

Вірші та проза Світлани Поваляєвої публікувалися у збірках, антологіях, літературних часописах. Є авторкою циклу казок для дітей «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил». Автор книжок «Ексгумація міста», «Замість крові», «Орігамі-блюз», «Сімург», «Камуфляж в помаді», «Небо – кухня мертвих». У 2018 році після виходу семи прозових книжок вийшла перша поетична збірка авторки «Після Криму».

Член журі літературного конкурсу «Міський молодіжний роман» (2006). Претендентка на звання секс-символу української літератури (2008, проводився у рамках Форуму видавців у Львові). Має двох синів – Василя (1996) та Романа (1997). Підтримує легалізацію легких наркотиків і рок-музику. За релігійними переконаннями є буддисткою.

Світлану Поваляєву називають однією з небагатьох сучасних письменниць, які, відповідаючи епосі інформаційного перенасичення, створюють літературу, яку цікаво читати.

Час проноситься, як реактивний літак і його вистачає лише на смерть. Перетворишся на купку брудної, обісцяної цегли, так і не дочекавшись інвестицій у свою неповторність.

Немає страшнішої помилки, аніж дістатися до своєї мрії впритул та зупинитися /.../ якщо ти дійшов до свого найпотаємнішого бажання і не насмілився його торкнутися: знай, від сьогодні твій час зупинився. Ні, один день змінюватиме інший, сонце сходитиме та заходитиме, і на важливі зустрічі ти запізнюватимешся так, ніби час ще й як біжить. Але десь глибоко в тобі відтепер завжди буде куточок із відсутнім часом, в якому ти вічно стоятимеш і дивитимешся на свою мрію, що просто перед тобою світить вологими очиськами, і вічно чудуватимешся, чому ти не можеш схопити свій скарб у оберемок та дременути з ним геть, коли вже він так близько..

Подумаєш, рік туди, рік сюди - любов - поза часом або не має часу. Часу взагалі нема. Тільки одні чомусь запізнюються на потяги і літаки, а інші - ні.

Єдине, яке за своє життя він скоїв убивство, - це вбивство Часу.

Для деяких людей час має перманентну властивість зникати і невблаганно поновлюватися.

Обличчя за п'ять років не постаріло, а просто втратило актуальність.

Є люди, чиє життя подорожує крізь час і простір, а моє - ні. Моє життя лежить у сейфі. Або у шафі. Хтось має його відімкнути й випустити у час і простір.

За шибою ледь розвиднюється - ще не час прокидатися, не хочеться...Не хочеться ані прокидатися, ані знову поринати у сновидіння - хочеться опинитися по той бік декорацій...

Все лайно її життя має піти саме по собі, воно спливе колись, просто треба набратись терпіння й перечекати.

Самотність рано чи пізно ошукує навіть найсильніших - змушує їх до спорудження кришталевих в'язниць і дзеркальних покоїв неспокою через чуже життя.