Authors
Categories

Цитати Світлани Поваляєви про життя

Світлана Поваляєва

Світлана Поваляєва

Українська письменниця, журналістка

Поваляєва Світлана Вадимівна народилася 20 березня 1974 року в Києві. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працювала на телеканалах СТБ та «Новий», у журналі «ПІК» та інтернет-газеті ForUm. Нині працює журналістом програми «Час важливо» на «5 каналі».

Вірші та проза Світлани Поваляєвої публікувалися у збірках, антологіях, літературних часописах. Є авторкою циклу казок для дітей «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил». Автор книжок «Ексгумація міста», «Замість крові», «Орігамі-блюз», «Сімург», «Камуфляж в помаді», «Небо – кухня мертвих». У 2018 році після виходу семи прозових книжок вийшла перша поетична збірка авторки «Після Криму».

Член журі літературного конкурсу «Міський молодіжний роман» (2006). Претендентка на звання секс-символу української літератури (2008, проводився у рамках Форуму видавців у Львові). Має двох синів – Василя (1996) та Романа (1997). Підтримує легалізацію легких наркотиків і рок-музику. За релігійними переконаннями є буддисткою.

Світлану Поваляєву називають однією з небагатьох сучасних письменниць, які, відповідаючи епосі інформаційного перенасичення, створюють літературу, яку цікаво читати.

Коли ти втратив усе і спорожнів, і холодно тобі, холодно - встань і йди! Ні-на-ві-що! Просто йди, щоби ніколи більше сюди не повернутися. Якщо схибиш - житимеш вічно, себе не тямлячи, - людиною. Встань і йди, коли покинули тебе почуття і всі, кого тримав на них, мов на ланцюжках!

Віриш, без надії якось спокійніше, легше жити, коли нічого й нікого не чекаєш.

Важко живеться не тому, що нема правил. а тому, що існує розклад.

Обоє живуть з доброякісною пухлиною суїциду, й тому в них обох відсутня межа страху.

Є люди, чиє життя подорожує крізь час і простір, а моє - ні. Моє життя лежить у сейфі. Або у шафі. Хтось має його відімкнути й випустити у час і простір.

За шибою ледь розвиднюється - ще не час прокидатися, не хочеться...Не хочеться ані прокидатися, ані знову поринати у сновидіння - хочеться опинитися по той бік декорацій...

А життя - мов під склом - зсипається мокрим снігом за шибкою, іде невідворотно повз...Душа в скляному вакуумі - лише обличчя поналипали зовні, юрмляться, намагаються роздивитися застигляй водограй осінніх квітів у чужій душі. Beyond tomorrow...

Одного разу, доки ще не остаточно прокинулася, я зрозуміла, що в іграх немає правил. У жодній. Всі думають, що є, а їх немає. Тому нам так важко жити...

Все лайно її життя має піти саме по собі, воно спливе колись, просто треба набратись терпіння й перечекати.

Самотність рано чи пізно ошукує навіть найсильніших - змушує їх до спорудження кришталевих в'язниць і дзеркальних покоїв неспокою через чуже життя.